МІЖНАРОДНЕ ПРАВО РОЗГЛЯДАЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ПРО "НЕКАНОНІЧНІСТЬ" ІНШИХ КОНФЕСІЙ ЯК ЗАКОННУ РИТОРИКУ ТА ЗАХИЩАЄ ЯК СВОБОДУ СЛОВА

Цитата - міжнародне право - норми, тлумачення і практика застосування: "Як зазначав Комітет з прав людини, різні форми неповаги до будь-якої конфесії, що не є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі або насильства, - не підлягають забороні. Рабатський план дій щодо заборони пропаганди національної, расової або релігійної ненависті, що є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі або насильства, містить докладні вказівки щодо проведення відмінності між тими висловлюваннями або діями, які являють собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, і тими, що можуть носити критичний або навіть принизливийхарактер, але не є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі або насильства". (Рада з прав людини ООН П'ятдесят шоста сесія 18 червня - 12 липня 2024 року, Пункти 2 і 3 порядку денного "Щорічна доповідь Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини та доповіді Управління Верховного комісара і Генерального секретаря "Заохочення та захист усіх прав людини, цивільних, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, включно з правом на розвиток"). 

Розглянемо докладніше цю тему в контексті численних кримінальних справ, відкритих проти митрополитів і вірян УПЦ за їхні риторичні висловлювання в проповідях, статтях і публікаціях. 

Цю статтю практично в повному обсязі підготовлено з цитат міжнародних документів обов'язкового та рекомендаційного характеру, які складено для того, щоби державні органи розуміли, як слід застосовувати закони, спрямовані проти розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті:

Перш ніж запроваджувати кримінальну відповідальність за релігійні висловлювання, що видаються "екстремістськими" (або такими, що "розпалюють ворожнечу"), переслідувати їх авторів у судовому порядку або накладати інші обмеження, що передбачають втручання у здійснення відповідних свобод, влада повинна з усією ретельністю встановити конкретні факти. Вона має оцінити висловлювання (мовний акт) у світлі міжнародної правової доктрини "Шістьох критеріїв", для того щоб визначити, чи є такі висловлювання підбурюванням до реальних актів дискримінації, ворожнечі або насильства (Див.: Stomakhin v. Russia (заява No 52273/07, рішення від 8 жовтня 2018 р., п. 93).  В іншому разі такі висловлювання є некарними, навіть якщо в них висловлюється неповага до представників інших конфесій або стверджується перевага однієї релігії (конфесії) над іншою (див. цитату резолюції РПЛ ООН вище). 

Такі критерії зазначені в міжнародному документі, який отримав широке схвалення з боку міжнародного співтовариства, - Рабатському плані дій щодо заборони пропаганди національної, расової або релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства. Він містить шість критеріїв для визначення того, чи є конкретні висловлювання "підбурюванням до дискримінації, ворожнечі або насильства" і чи достатньо ці висловлювання серйозні для вжиття щодо них заборонних правових заходів. Ці шість критеріїв стосуються контексту; автора висловлювання (зокрема, статусу і впливу цієї особи або організації); наміру; змісту або форми висловлювання; публічності висловлювання, а також ймовірності (і невідворотності) заподіяння шкоди.

Проаналізувавши ці критерії і застосувавши їх до тих висловлювань, за які зараз судять митрополитів і вірян УПЦ, - не складно дійти висновку, що в правоохоронної системи України в особі державних службовців, які сформулювали обвинувальні документи, - не було підстав для того, щоби вважати риторику архієреїв УПЦ не лише кримінально караною, а й у принципі - протиправною. Інакше кажучи, висловлювання про представників іншої конфесії про те, що вони "неканонічні", або "розкольники" - є законною критикою, оціночними судженнями і захищаються Міжнародним пактом про громадянські та політичні права як свобода слова та вираження переконань.

Таким чином, з точки зору міжнародного права - виключно ті висловлювання, які спрямовані на підбурювання до реальних актів насильства, можуть бути обмежені, а тим більше кримінально карані.

Більш того, міжнародне право встановило конкретні доктринальні положення, що стосуються висловлювань про перевагу тієї чи іншої релігії або конфесії. Ці доктринальні положення цілком застосовні і до висловлювань про неканонічність, невідповідність канонам тієї чи іншої конфесії, до висловлювань про ухиляння в розкол та інших подібних висловлювань, які належать до сфери богослов'я і релігійних правил. Згідно з цими доктринальними правовими правилами - перераховані висловлювання не підлягають будь-якому обмеженню, навіть у тих випадках, коли вони принижують і ображають представників інших конфесій або релігій, за винятком єдиного випадку - коли за ними слідує заклик до насильства або інших дискримінаційних обмежувально-дій (відібрати майно, позбавити земельної ділянки і т.п.).

Згідно з "Посібником ОБСЄ з питань політики: Свобода релігії або переконань і безпека": "Претензії на володіння істиною притаманні багатьом релігійним і нерелігійним системам переконань; вони можуть мати на увазі ідею про те, що є тільки один шлях або спосіб осягнути істину і жити праведним життям відповідно до вимог, прийнятих у даній релігії або системі переконань. Це може сприяти формуванню уявлення про те, ніби одна релігія або система переконань, включно з її вченням про морально-етичні норми, перевершує іншу. Такі уявлення, своєю чергою, можуть стати джерелом конфліктів і нестабільності в суспільстві. Доти, доки ці домагання не призводять до висловлювань, що підбурюють до дискримінації, ворожнечі або насильства щодо інших людей, вони є частиною прояву різноманіття релігій або переконань і користуються захистом у рамках права на свободу вираження поглядів і права на свободу релігії або переконань". 

І далі там же: "Деякі держави-учасниці ОБСЄ призначають експертів і покладаються на їхні висновки під час визначення того, чи слід вважати конкретні релігійні тексти "екстремістськими" (прим.: або такими, що "розпалюють ворожнечу"). З огляду на заклопотаність з приводу використання цього терміну та відсутність в експертному співтоваристві консенсусу щодо підходів до формулювання критеріїв для тлумачення релігійних текстів, висновки таких експертів не видаються достатньо надійною підставою для запровадження заходів, спрямованих на цензуру або заборону священих текстів чи богословських праць (прим.: криміналізації висловлювань). Таким чином, призначення державних експертів, уповноважених давати правильну оцінку такій літературі, є сумнівним кроком. Свобода релігії або переконань включає право релігійних громад або громад, що дотримуються певних переконань, надавати власні схвалені тлумачення відповідних священних текстів або богословських праць (прим. та висловлення своїх оціночних критичних переконань і думок щодо інших конфесій). 

Державним органам, що відповідають за оцінку релігійної літератури, слід серйозно враховувати ці тлумачення і не віддавати автоматично пріоритет висновкам експертів, що стосуються тих самих текстів. 

Таким чином, застосування міжнародного права до кримінальних справ, відкритих щодо митрополитів УПЦ та інших віруючих, у зв'язку з їхніми риторичними висловлюваннями, - доводить, що в державних органів України не було підстав для відкриття таких кримінальних проваджень, і що фактично в цих процесах людей судять за свободу слова та висловлення їхніх переконань. З високим ступенем вірогідності можна припустити, що державні службовці після зміни політичної влади в країні можуть бути притягнуті до персональної відповідальності за відкриття таких кримінальних проваджень і винесення неправосудних судових вироків.

Олег Денисов,

голова правозахисної організації

з консультативним статусом при Економічній і Соціальній Раді ООН "Public Advocacy"

Женева, 56 сесія Ради з прав людини ООН